Вірменський собор у Львові

Львів не перестає дивувати колоритністю своїх пам’яток. Однією з найвиразніших туристичних перлин старовинного міста вважається – Вірменський собор. Це один з найстаріших храмів історичного міста, таємничо-затишний шматочок Вірменії в Україні. Переступаючи поріг цього храму, наче потрапляєш в інший простір, де кожна дрібничка розбурхує свідомість та залишає низку незабутніх вражень.

Історія Вірменського собору сягає у далеке XIII століття, коли кочові народи розпочали набіги на Вірменію. Саме тоді, на запрошення, Данила Галицького вірмени прибули до Львова, як мігранти. Минав час, вірмени у Львові створили свою відокремлену громаду, яку об’єднували праця й віра. Львівські вірмени були талановитими ремісниками та неперевершеними купцями. Їх товари дуже цінувалися та відігравали важливу роль у торгівлі з країнами Сходу.

За релігійними переконаннями вірмени були християнами, адже саме Вірменія у 301 році прийняла християнство, як державну релігію, і стала першою в світі християнською державою. Тому у 1363 році вірменська діаспора розпочинає будівництво кафедрального собору Успіння Пресвятої Діви Марії. Фінансували возведення будівлі заможні купці вірменського походження – Яків та Панос, а керував будівництвом – відомий архітектор Дорінг.

Собор хоч і має невеликі розміри та його «казковий» зовнішній вигляд бентежить та чарує. Будівля хрестокупольна, закінчена дванадцятигранним барабаном і шатровим покриттям. Стіни з ламаного каменя, товщиною півметра, облицьовані тесаним каменем, а купол опирається на пустотілі ребра, які були викладені з глиняних глечиків. Це унікально – єдиний випадок в архітектурі Львова.

Храм став духовним центром вірменської громади Львова і кожне наступне покоління прагнуло прикрасити його та ідеалізувати. Так, у 1437 році до споруди була прибудована ренесансна арка, а у 1571 році під керівництвом італійця Петра Красовського була зведена триярусна вежа-дзвіниця. Впродовж наступних років з’являлися все нові й нові будівлі: монастир бенедиктинок, палац вірменських архієпископів, вірменський банк, які й утворили неперевершений історичний комплекс на чолі з Вірменським собором.

На території комплексу можна побачити унікальну дерев’яну композицію – вівтар XVIII століття «Голгофа», колону Святого Христофора (1726р.) та специфічні вірменські хрести – хачкари (XVI-XVIIIст.). До речі, саме на одному з його подвір’їв відбулися зйомки відомого фільму «Д’Артаньян та три мушкетери», а саме дуель Д’Артаньяна та його друзів.

Як і всі монументальні споруди, Вірменська церква «пережила» війни та пожежі, реставрації та перебудови, зміну конфесій та патріархів. Страшні пожежі 1676 року та 1773 року майже знищували собор. Кожне відновлення вносило доповнення та кардинальні зміни в архітектуру будівлі. Так, деякі архітектурні деталі, скульптури та епітафії вказують на мікст різних стилів в архітектурі: ренесанс та готика, бароко та модернізм. Відомі архітектори того часу працювали над собором і внесли свою частку в архітектуру найстарішої святині Львова: Войцех Альберт Келар, Франциск Мончинський, Вітольд Мінкевич.

Внутрішній інтер’єр собору відрізняється від усіх храмів Львова. Він вражає містичною красою та яскравими барвами унікальних фресок талановитого автора Яна Розена. Зображення зоряного неба та сузір’їв створюють захоплюючу атмосферу. Найстаріша частина храму розписана багатим орнаментом за вірменськими мотивами. Купол над вівтарною частиною декорований мозаїкою, там же зображена Свята Трійця. У храмі знаходяться багато ікон – чудотворна ікона Богородиці, Григорія Просвітителя, та історичні епітафії, які написані латинською мовою.

В період радянської влади собор закрили, а його приміщення віддали під сховище картинної галереї. Потім він перейшов у власність музею імені Леніна. І тільки у 2000 році храм знову став частиною вірменського надбаннята повернувся громаді і у 2006 році святиня знову відкрила свої двері для молитви.

Сьогодні, Вірменський кафедральний собор Успіня Пресвятої Богородиці – єдина церква Вірменської апостольської церкви в Західній Україні. Це не тільки пам’ятка архітектури національного значення, а й унікальна споруда, яка зберегла до нашого часу своєрідну атмосферу XIV століття.