Костел бернардинів у Львові

Найвідоміший архітектурний комплекс Львова – колишній монастир Бернардинів, а нині церква Андрія Первозванного, вразить своїм казково-суворим зовнішнім виглядом та зачарує помпезно-неперевершеним внутрішнім інтер’єром. Вечірньо-нічна ілюмінація культового комплексу створює феєричну атмосферу, дарує купу вражень, різнокольорово підкреслює велич та монументальність споруди.

Історія Бернардинського монастиря багата на старовинні легенди і так тісно з ними переплелася, що вже й не зрозуміти де саме факти, а де вигадки…

У XIII столітті із захоплення Львова польським королем у місто стали проникати монахи різних католицьких орденів. Саме тому в середині XV століття у місті облаштовуються монахи-бернардини і вже у 1460 році будують дерев’яний готичний костел за міськими укріпленням, так як влада не дозволила будувати кам’яну споруду, тим паче у місті. Споруда виявилась не практичною і весь час терпіла напади та пожежі, а, інколи, й повну розруху. Так тривало багато років, аж поки за бернардинів не заступився король Речі Посполитої Сігізмунд ІІІ Ваза. І вже у 1600 році розпочинається будівництво костелу, монастирських приміщень, дзвіниці, вежі та муру з каменю, які можна побачити і сьогодні.

Над будівництвом культової споруди працювали декілька архітекторів, це можна помітити у різноманітних стилях фасаду будівлі. Так, перший ренесансний ярус зводив відомий італійський архітектор Павло Римлянин. Після його смерті у 1618 році будівництво продовжував Амбросій Прихильний. Разом з польським королем Амбросій додає в план споруди вигадливої розкоші та пишності. Він будує другий ярус – щит фронтон ускладненої форми, який сьогодні є найціннішою пам’яткою. Розкішний маньєристичний скульптурний декор захоплює дух. Третій ярус костелу добудовує Андреас Бемер – відомий вроцлавський архітектор, завершуючи ансамбль монастиря оздобленням фасаду та бароковою вежею.

Будівництво костелу бернардинців завершилося у 1630 році, це буда дивовижна споруда у вигляді тринавної базиліки з тесаного каменю з чіткими формами. Висота храму сягає 22 метри, довжина – 57 метрів. На фасаді відвідувачів зустрічають скульптурні статуї святих Ордену бернардинів, а у нішах другого ярусу – скульптури апостолів Петра і Андрія та Матері Божої.

Проте найбільшим багатством Бернардинського монастиря є його помпезні внутрішні інтер’єри. Це неперевершене видовище, яке неможливо передати словами. Стеля та стіни вкриті старовинними розписами на біблійну тематику. Підлога, зроблена з тесаного каменю, була перероблена на мармур. Величний головний вівтар доповнюють 16 бокових дерев’яних вівтарів у бароковому стилі. У храм ведуть металеві двері XVІІ століття.

З північної сторони над храмом височіє 38 метрова вежа-дзвіниця з межовим годинником. Кажуть, що багато років цей годинник поспішав на 5 хвилин, нагадуючи про монаха, який врятував місто від нападу татар. Він на 5 хвилин перевів годинник і міські ворота закрилися перед самим носом загарбників.

Біля входу в костел стояв дерев’яний стовп, який був споруджений у 1648 році на честь монаха Яна з Дуклі, який жив і помер у цьому монастирі. Існує легенда, що начебто саме Ян врятував місто від війська Хмельницького. Кажуть, що він з’явився у небі над храмом, а вояки побачили його і почали втікати. Сьогодні на місці стовпа стоїть колона, яку в 1736 році зробив Томаш Гуттер за проектом Михайла Жевуського. У глибині подвір’я можна побачити загадкову криницю, оповиту стародавніми легендами. Ротонда над криницею у вигляді арочної альтанки увінчана куполом зі скульптурою. Як і всі монументальні споруди, Бернардинський монастир має таємничі підземелля з своїми містичними історіями, духами та привидами.

Церква Святого Андрія – це неперевершена архітектурна пам’ятка, яка наче зупиняє час і переносить свідомість у похмурі та велично-помпезні часі правління королів…